Справжніми носіями українських військових традицій на Волині стали колишні «блакитні берети» з громадської організації «Ніхто, Крім Нас»
Фотогалерея
На почату липня в селі Миляновичі Турійського району почав працювати військово-патріотичний табір «Волинська Січ» (на фото), який організували ветерани-десантники Волинського обласного відділення Всеукраїнської громадської організації «Ніхто, Крім Нас» (НКН) спільно з Федерацією Українського рукопашу. Приблизно на гектарі землі (її, до речі, безкоштовно на місяць віддали під табір симпатики НКН) вихователі-десантники розбили наметовий табір для дітей
Маша МІЩЕНКО
- Військово-патріотичне виховання — це частина нашої роботи, така ж важлива, як і боротьба за соціальні пільги, контроль за діями влади, протестні акції, — розповідає Андрій Зубко, керівник Волинського відділення «Ніхто, Крім Нас», який приїхав на відкриття табору. — Ми вважаємо своїм обов'язком створювати середовище активних громадян. Хоч як би не розвивалася надалі наша організація, щоденна військово-патріотична робота завжди буде важливою для неї. Раніше «діти вулиці» йшли в армію і там проходили непогану військову школу. Зараз вони потрапляють не до війська, а в руки покидьків — наркоторговців чи бандитів. Наше завдання — дбати про всіх дітей, кому цікава військова школа — і благополучних, і вуличних.
У супроводі іншого НКН-івця, керівника табору Сергія Дружиновича, заходимо у великий намет, де стоять ліжка для дітей. Зараз година відпочинку, але дехто не спить.
— Скажи, — запитую я одного хлопчика, — як тобі перший день в таборі?
— Добре. Спочатку була зарядка, точніше, «прорух». Потім обливалися водою, — розповідає Єгор Лабанов з Ковеля. — Далі мали урок історії козацтва, а потім — основи рукопашного бою. Взагалі-то я тут уже другий раз. Навчився спортивному орієнтуванню, яке згодом допомогло у шкільних походах.
— Мені також у таборі дуже подобається, — каже ще один ковельчанин Сергій Шушвар. — Незвично трохи, бо завжди мусимо стежити, щоб усі речі були на місці, постіль треба акуратно складати. Тут дуже привчають до порядку. І я хочу всього навчитися — рукопашу, на коні їздити самому, веслувати.
— Веслування — це улюблений спорт студентів Кембриджу, — жартую я.
— Спочатку воно стало улюбленою справою українських козаків, а потім його полюбили у Кембриджі, — відповідають мені організатори.
Поки вихованці відпочивають у наметах, продовжую спілкуватися із організаторами.
— Табір працює не лише для відпочинку дітей, а також і для навчання та спорту, — розповідає Сергій Дружинович. — До нас зголосилося приїхати багато бажаючих, фактично сформовані всі чотири заїзди. Дуже хотілося б залишити дітей на довше, але наразі одна зміна триває тиждень. Хоча навіть за цей час можна багато чого навчитися. Ми самі деколи дивуємося, як вони мужніють за одну зміну.
— А діти знають, що ви належите до саме тієї організації десантників, які штурмували парламент восени минулого року? — обережно запитую я.
— Ні. Вони ще замалі для політики. Ми намагаємося виховати у них інтерес до минулого країни та впевненість у тому, що вони зможуть самі формувати її майбутнє. Така робота не менш важлива, ніж наші протестні акції, — відповідає Андрій.
— У таборі все розписано по годинах, вся програма чітко відпрацьована. Спортивна підготовка поєднується з вивченням історії. Наші інструктори — спортсмени та військові, усі вчилися у Львові, добре знають історію, люблять її, — розповідає Андрій Зубков. — Як ветеран Військово-повітряних сил, я вважаю, що колишні десантники найкраще зберігають дух козацтва.
